Стара Ладога
| село Стара Ладога | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| рос. Старая Ладога | |||||
| |||||
| |||||
| Країна |  Росія
| ||||
| Суб'єкт Російської Федерації |  Ленінградська область
| ||||
| Муніципальний район | Волховський район | ||||
| Код ЗКАТУ: | 412 098 629 | ||||
| Код ЗКТМО: | 41609462101 | ||||
| Основні дані | |||||
| Час заснування | середина VIII ст. | ||||
| Перша згадка: | середина IX ст. | ||||
| Населення | 1954 особи (2017) | ||||
| Поштовий індекс | 187412 | ||||
| Телефонний код | +7 81363 | ||||
| Географічні координати: | 59°59′56″ пн. ш. 32°17′44″ сх. д. / 59.99893600002777561° пн. ш. 32.29580000002777496° сх. д.Координати: 59°59′56″ пн. ш. 32°17′44″ сх. д. / 59.99893600002777561° пн. ш. 32.29580000002777496° сх. д. | ||||
| Водойма | річка Волхов | ||||
| Вебсторінка | staraya-ladoga.ru | ||||
| Мапа | |||||
  Стара Ладога | |||||
|
| |||||
|
| |||||
.png)
Стара́ Ла́дога (рос. Старая Ладога; давньоскан. Aldeigjuborg; до 1703 — місто Ладога[1]) — село Волховського муніципального району Ленінградської області Росії, адміністративний центр Староладозького сільського поселення. Розташоване на лівому березі річки Волхов, за 12 км від Ладозького озера. Герб та прапор затверджено Рішенням Ради депутатів МО Староладозьке СП № 14 від 20 листопада 2007 року.[2]
Перша літературна згадка про місто зафіксована в «Сазі про Олава Трюґґвасона» монаха Одда Сноррасона. У скальдичних віршах варягів-вікінгів місто звали Aldeigja, а в саговій традиції — Aldeigjuborg. За археологічними даними, місто існувало з 9 століття на торговельному шляху від Балтійського моря на Волгу (в Болгари) і на Дніпро («із варяг в греки») й вважається (що дуже сумнівно), що тоді воно було першою князівською резиденцією скандинавської династії Рюриковичів. Скандинави складали верхівку тодішнього суспільства Ладоги, про що свідчать численні місцеві поховання, досліджені археологами вже в післярадянський час.
Перша слов'янська знахідка в Старій Ладозі — кривицьке срібне височне кільце — відноситься до 750-х років; воно лежало поряд з головкою Одина та двома десятками ковельсько-ювелірних і столярних інструментів явно скандинавського походження[3]. У Ладозі та її околицях знайдено 6 скарбів арабських куфічних срібних монет,[4] у тому числі найдавніший у Східній Європі — 786 року.[5] Однак висуваються припущення, що дані "знахідки" є пізнішими фальсифікаціями.
У 997 році кам'яні укріплення Ладоґи зруйнували вояки норвезького ярла Ейріка Гаконсона.[6]
У часи князя Ярослава Мудрого в Ладозі був окремий князівський престол, який посідали троюрідний брат княгині Інгігерди Раґнвальд Ульвсон (з 1019 р.) і його син Ульф-Ейлів Раґнвальдсон (пом. 1036/1037).[7]
У «Сазі про Магнуса Доброго» скальди повідомили, що в 1034 році норвезькі гевдінги Ейнар Тамбарскельфір та Кальв Арнарсон прибули по нього до Ладоги, звідки вислали гінців до Ярослава Мудрого у Гольмґарді. Після отримання листів безпеки вони прибули до князя та мали у нього авдієнцію.[8]
В ХІ—XV століттях — це фортеця й торговельно-ремісничий центр Новгородської республіки. Від 1478 року, після завоювання Москвою та підкорення Великого Новгороду, перебуває у складі Московського великого князівства. У 1704 році місто за наказом Петра І перенесли до гирла річки Волхов (Нова Ладога).
Збереглись частина валу і кам'яної фортеці, церкви XII століття (в тому числі й церква Георгія) з фрагментами фресок, залишки житлових кварталів VIII—XII століть. (Версія, про приналежність кварталів, до часу ранішого за десяте століття, є припущенням російських вчених та є сумнівною).
Давня Ладога в сьогоднішній Росії відіграє особливу роль, претендуючи на «столичний центр» початкової Русі. У зв'язку із цим історики задаються питанням – чим було викликано заснування цього поселення у другій половині VIII ст. у північному Поволхов'ї, враховуючи його досить специфічні природно-географічні та інші умови:
- Область низов'я річки Волхов, на березі якого виникла Ладога, не мала умов для розвитку сільського господарства у порівнянні з Приільменьям чи з Поозер'ям з його відносно родючими ґрунтами.
- Ладога була заснована у незаселеному регіоні і «була позбавлена щільної землеробської округи. На захід від Ладоги тяглися незаселені болотисті ліси, а на схід лише далеко на р. Сясі починалися райони, зайняті фіномовними племенами»[9].
- Ладога заснована за дві сотні кілометрів від корінної території ільменських словенів, на північній околиці слов'янського світу[10].
- Ладога була невеликим поселенням із площею не більше 6-8 га і населенням, яке у другій половині VIII – початку IX ст. «навряд чи перевищувало кілька десятків людей і максимально може бути оцінено у сотню жителів» [11].
Ладога розташовувалася у місці зустрічі двох світів – світу балтійських культур та світу культур континентальних. Це визначило різноетнічність її населення, багатокомпонентність матеріальної культури, складне переплетення різних традицій. В Ладозі відкриті різні типи могильних пам'яток – ґрунтові могильники з трупоспаленнями, кілька десятків високих курганів-сопок із похованнями за обрядом кремації, типових для центрального Приїльмення, скандинавські кургани.
Археологічні матеріали дають переконливу картину присутності серед населення Ладоги вихідців зі Скандинавії вже з перших етапів її існування; скандинави проживали у Ладозі і в XI–XII ст. Ладога може розглядатися як форпост скандинавської культури, але підстав вважати Ладогу суто скандинавською колонією немає.
За даними багаторічних досліджень Ладога з самого початку постає як торговельно-ремісниче поселення на балтійсько-волзькому шляху, у місці, де сходилися шляхи морського судноплавства та внутрішньоконтинентальні торговельні шляхи по річках Східної Європи. Це місце на балтійсько-волзькому торговельному шляху було особливим. Кожен із цих шляхів (морський і внутрішньоконтинентальний) вимагав особливих навичок плавання, переоснащення, зміни типу суден і міг функціонувати лише певні періоди року.
|
|
|
Уздовж Волхова формуються населені пункти у найбільш небезпечних, з погляду плавання, та важливих, з погляду контролю, ділянок шляху. По типу поселення Ладога подібна «вікам» [13] регіону Балтики[14], для яких характерні:
- Малі розміри, що відрізняє їх від великих міст або сіл;
- Прибережне розташування;
- Історична значущість (багато віків мають історичне коріння, яке йде до часів вікінгів, коли такі поселення слугували торговими пунктами або місцями для висадки)
- Рибальство та торгівля.
Ладога у пониззі Волхова не могла стати справжнім центром утворення держави. Хоч якою була роль варягів в історія Русі, державотворення не зводиться лише до діяльності прийшлих воїнів і заснування заморських колоній. В основі ранньодержавних утворень лежали певні етнічні території. Центр держави – це пункт, де концентрується місцева адміністрація, куди стікається данина та звідки здійснюється загальне управління регіоном. Ладога була відірвана від основного масиву заселених слов'янами територій Приільменья і не мала замкнутої на себе землеробської округи. Вона була пунктом у важливому місці Балтійсько-Волзького торговельного шляху. Тому твердження про Ладогу як першу столицю Русі позбавлені підстав[15].
- Староладозький музей-заповідник
- Староладозька фортеця. Заснована варягами ще наприкінці IX ст. (Це припущення бездоказово висувають російські дослідники, оскільки залишок фортечних мурів, давніших за одинадцяте століття, не знайдено) Пам'ятка оборонної архітектури XII–XVI ст. На території фортеці є Георгіївська церква — храм домонгольської архітектури. Дерев'яна клітська церква Дмитра Солунського — 1901 р.
- Микольський Староладозький монастир. Споруди XVII–XX ст. Собор Миколи Чудотворця збудований в 1640-х рр. на місці домонгольського храму початку XIII ст.
- Церква Різдва Івана Предтечі колишнього Предтеченського монастиря — 1695 р.
- Успенський Староладозький монастир (XII–XIX ст.). Успенська церква (1160-і рр.) — споруда домонгольської архітектури.
- Олексіївська церква. 1833 р., класицизм.
Герб Староладозького сільського поселення затверджено Рішенням Ради депутатів муніципальної освіти «Староладозьке сільське поселення Волхівського муніципального району Ленінградської області» № 14 від 20 листопада 2007 року[16]. З обґрунтування символіки герба:
Символ сокола олицетворяет на гербе славную историю Старой Ладоги, и с одной стороны, напоминает найденную при раскопках в Старой Ладоге бронзовую бляху с изображением птицы (См., например: А. Н. Кирпичников, В. Д. Сарабьянов. “Старая Ладога. Древняя столица Руси”. СПб. Славия. 2003. С. 135, 143), c другой стороны, напоминает трезубец — знак Рюриковичей.
До 2007 року село Стара Ладога не мало герба, проте зі Знаменного гербовника Б.К. Мініха (1730-і рр) відомий опис герба ладозьких полків: «шлюза, ворота золоті, стіни червоні, поле блакитне»[17].
- ↑ Войтович Л. Гольмґард… — С. 43.
- ↑ ГЕРБ СТАРОЛАДОЖСКОГО СЕЛЬСКОГО ПОСЕЛЕНИЯ. К. С. Башкиров, В. В. Карпунина, С. Ю. Штейнбах
- ↑ Войтович Л. Загадки вікінгів: Ладога і Пліснеськ… — С. 154.
- ↑ див. Дирхам
- ↑ Войтович Л. Гольмґард… — С. 53.
- ↑ Войтович Л. Гольмґард… — С. 55.
- ↑ Войтович Л. Гольмґард… — С. 52.
- ↑ Там само. — С. 43.
- ↑ Носов Е.В. Новгородская земля: Северное Приильменье и Поволховье. Русь в IX–XI веках: археологическая панорама / Ин-т археологии РАН; отв. ред. Н. А. Макаров. Москва-Вологда: Древности Севера, 2012. С. 102, 107. (рос.)
- ↑ Носов Е.В. Новгородская земля: Северное Приильменье и Поволховье. Русь в IX–XI веках: археологическая панорама / Ин-т археологии РАН; отв. ред. Н. А. Макаров. Москва-Вологда: Древности Севера, 2012. С. 102. (рос.)
- ↑ Кузьмин С. Л. Ладога в эпоху раннего Средневековья (середина VIII – начало XII в.) // Исследования археологических памятников эпохи Средневековья. СПб., 2008. С. 69–94. (рос.)
- ↑ Носов Е.В. Новгородская земля: Северное Приильменье и Поволховье. Русь в IX–XI веках: археологическая панорама / Ин-т археологии РАН; отв. ред. Н. А. Макаров. Москва-Вологда: Древности Севера, 2012. С. 103. (рос.)
- ↑ швед. "vik", давньоскандинавське слово, що означає "бухта" або "затока"
- ↑ Носов Е.Н. Типология городов Поволховья. В кн.: Новгород и Новгородская земля. История и археология. Материалы научной конференции. Вып. 7.(рос.)
- ↑ Носов Е.В. Новгородская земля: Северное Приильменье и Поволховье. Русь в IX–XI веках: археологическая панорама / Ин-т археологии РАН; отв. ред. Н. А. Макаров. Москва-Вологда: Древности Севера, 2012. С. 107. (рос.)
- ↑ Решение Совета депутатов муниципального образования «Староладожское сельское поселение Волховского муниципального района Ленинградской области» № 14 от 20 ноября 2007 года
- ↑ Староладожского сельского поселения Волховского муниципального района, (Ленинградская область)[недоступне посилання]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Стара Ладога |
- Войтович Л. Загадки вікінгів: Ладога і Пліснеськ. Продовження дискусії на межі XX—XXI століть // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Збірник наукових праць — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 142—188.
- Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522, травень-червень). — С. 37-55. — ISSN 0130-5247.
- Географический энциклопедический словарь. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — С. 586. (рос.)
| |||||||||
| |||||||||||||||||
|
|
Це незавершена стаття про Ленінградську область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
